Проблема транспортного сполучення для мікрорайону Дравці
міста Ужгорода не є новою. Безперешкодно дістатися в будь-який район міста
практично неможливо. Коло проблем є досить широким. Спробуємо розібратися в
наріканнях з боку мешканців мікрорайону.
1. Відсутність
графіку руху. В години пік маршрутки йдуть настільки переповненими, що
часом навіть не стають на окремих зупинках. Так, напроти пам’ятника Божої
Матері маршрутка стає не завжди, а якщо й зупиняється, то пасажири змушені
стояти на останній сходинці, підпираючи вхідні двері, що крім іншого, є
небезпечним для життя.
По закінченні години-пік мешканцям мікрорайону не стає легше. На початковій зупинці в с.
Баранинці Ужгородського району водії чекають на пасажирів до повного
комплектування маршрутки. Однак оскільки час активного пасажиропотоку вже минув
і бажаючих потрапити на
роботу, до лікарні, школи чи університету або інших закладів поменшало, то час очікування на транспорт
зростає до захмарних цифр. Така ситуація значно обмежує можливості місцевого
населення, оскільки спланувати час на добирання до кінцевого пункту призначення
практично неможливо. Не дочекавшись повної комплектації, водії починають рух по
маршруту «с. Баранинці – пл.. Ш. Петефі». Пролетівши до «Барви», водії стоять в
очікуванні пасажирів ще по 10-15 хвилин.
З настанням вечірнього ажіотажу навколо маршруток ситуація
не покращується. В години масового повернення молоді з навчання та працюючих
осіб з роботи (орієнтовно півтори-дві години) транспорт курсує по мірі
наповнення, але відносно часто. Проте вже після 18:00 таке благо закінчується,
а вже о 20:00 далеко не завжди можна дістатися с. Баранинці.
2. Години руху.
Перші ранкові маршрутки починають свій рух орієнтовно о 06:00. З цим миритися
можна, оскільки активне життя в місті скоріше 08:00 не починається. Проте
вечірні години суттєво обмежують життєдіяльність мешканців мікрорайону. Так,
остання маршрутка в бік площі Петефі вирушає близько 19:30, а остання в
зворотньому напрямку – не пізніше 20:00. Атракціони щедрості у вигляді
маршрутки «пл. Петефі – с. Баранинці» о 20:20 часом також має місце. В таких
випадках водії, приїхавши з села, стоять поряд зі школою №9, спостерігаючи за
кількістю людей на зупинці на другому боці дороги. В тому разі, якщо там
збирається кількість людей рівна кількості посадкових місць, маршрутка вирушає
на зупинку. В протилежному випадку до ваших послуг служба таксі, кількість яких
на невеличке місто відверто вражає. А це суттєвим чином б’є по кишенях пересічних громадян: 3 гривні за проїзд в маршрутці проти 30
гривень за таксі – розкіш, не доступна для пересічного працівника середньої
ланки чи студента.
3. Наповнення
маршруток. Вище ми вже писали про те, що терпіння водіїв в очікуванні
100-відсоткової наповненості маршрутки вражає. І вражає воно з двох причин:
- по-перше, пасажири
змушені дочікувати транспорт до поки рак на горі не почне свистіти, а
відповідно, не встигати у своїх справах;
- по-друге, наш
транспорт, на жаль, не гумовий, а отже, кількість місць для сидіння є суттєво
обмеженою. Стояти доводиться не просто не маючи за що триматися, але й часто
притулившись до дверей, ризикуючи власним життям і здоров’ям. Крім того, наші маршрутки зовсім не
пристосовані для перевезення стоячих пасажирів. Так звані «поручні» розташовані
занадто високо навіть для людини середнього зросту, часто лише з одного боку і
звісно що не вздовж всієї довжини салону. Про відсутність поручнів біля вхідних
дверей годі й говорити! Хіба тут можна говорити про безпеку перевезень?
Методика перевезення дров випробовується на мешканцях міста щодня: швидкість за
межами допустимих меж в 60 км .,
гальмування на повній швидкості, ігнорування сигналів світлоформу в перегонах з
конкурентами – це далеко не повний перелік «досягнень» наших водіїв.
4. Транспортне сполучення. Краще би
було сказати про відсутність транспортного сполучення. З мікрорайону Дравці без
пересадок можна дістатися площі Ш. Петефі. Для того, щоб дістатися Нового
району, потрібно робити пересадку біля супермаркету «Барва» або вийти біля
переїзду чи на площі Ш. Петефі та йти пішки до Проспекту Свободи. Про якесь
транспортне сполучення з Обласною чи Центральною міською клінічною лікарнею
мова не йде. Для того, щоб дістатися ЦМКЛ або бібліотеки УжНУ та окремих факультетів
найбільшого вишу області, потрібно сідати на Проспекті або, пройшовши пішки
через весь центр міста, сідати в маршрутку на площі Корятовича.
Таким чином, якщо
ти проживаєш в мікрорайоні Дравці, то дістатися до стратегічно важливих об'єктів
нокштадт лікарня, органи влади, ринок і т. п. заклади, то вирушаючи з дому, будь
готовим до початку захоплюючої подорожі з пересадками, перебіжками та тривалими
вичікуваннями маршруток.
І тут ми
підходимо до ще одного важливого пункту.
5. Пільги. Відповідно до чинного
законодавства, люди з інваліднстю незалежно до нозології, мають право на
безкоштовний проїзд. Водії всіх без виключення маршрутних таксі м. Ужгорода нехтують
нормами Закону і вимагають «свої законні 3 гривні за перевезення пасажирів». У
відповідь на обурення пільговиків, як правило, лунає хамство, нецензурна
лексика, погрози. Якщо люди систематично обурюються та не платять, водії
вдаються до відкритого ігнорування таких пасажирів: під'їзджаючи до зупинки і
бачачи потенційного пільговика, водій просто не зупиняється або, якщо на
зупинці стоять інші люди, вимагає «або сплачуйте за проїзд або вийдіть
негайно!». Більш сміливі сперечаються, обурюються та не виходять, а більш
скажімо так законослухняні мовчки платять 3 гривні та терплять, оскільки кожен
хоче дістатися місця призначення чим пошвидше.
6. Стан
транспортних засобів. Ужгородські маршрутки в більшості своїй
призначені для перевезення любителів екстремальних поїздок. Відсутність
поручнів, іржа в салоні, несправність дверей, які доводиться відкривати та
зачиняти вручну з внутрішнього боку, поламані сидіння, які хитаються та з яких
стирчать якісь залізні предмети, іржа в салоні, виламані ручки, за допомогою
яких можна відчинити чи зачинити вікна, – ось далеко не повний перелік
характеристик громадського транспорту м. Ужгород. Ми вже не говоримо про те, що
влітку в таких маршрутках нестерпно спекотно, а взимку – холодно. І за таке
«задоволення» мешканці міста сплачують по 3 гривні за одну поїздку! Хоча перед
останнім підняттям вартості проїзду в міському пасажирському транспорті лунали
обіцянки про оновлення автопарку. Минуло вже майже півтора роки, а віз і нині
там: нових маршруток в місті не спостерігається, а ми продовжуємо користуватися
цим металобрухтом!
7. Реклама
(внутрішня та зовнішня). Не далі, як тиждень тому, довелося нам
проїхатися в «комфортабельній» маршрутці №21 («Ринок Краснодонців – Новий район»).
Зовнішній вигляд прикрашеної рекламою маршрутки викликав одне величезне
запитання «Хіба можна тут щось
роздивитися у вікно?» Мало того, що ззовні транспортний засіб пестив рекламою
в колір самої машини, так і з середини «радували око» численні рекламні
оголошення. Не пропустити свою зупинку просто неможливо! І таких прикладів
можна знайти чимало. Після цього було б недоречно перевізникам скаржитися на
недостатній грошовий потік, адже рекламна площа коштує явно більше, ніж 3
гривні.
З всього вищесказаного можна зробити висновок про
занедбаність ужгородського міського транспорту та байдужість до цього питання
зацікавлених сторін. Хоча ні, байдужості тут немає, адже перевізники мають
зацікавленість в отриманні надприбутків, водії – в отриманні заробітку та
укриванні справжніх грошових потоків від господарів, а пасажири – в пристосуванні
до існуючого стану речей. А тчи не краще би було почати змінювати ситуацію? В
решті решт, шановні користувачі маршруток м. Ужгорода, ми фінансуємо цей
металобрухт та знущання з власної кишені!
